Міжнародний день танцю 29.04.2021

 

Привітання від вихованців хореографічного гуртка "Кредо"

 

Всесвітній день Рок-н-ролу!

 

Щорічно 13 квітня увесь світ відмічає День рок-н-ролу, хочу історична подія, що стала основою для свята, відбулась на день раніше. 

12 квітня 1954 року Білл Хейлі записав сингл «Rock Around The Clock», що став знаковим у новому музичному напрямку. Рок-н-рол став музикою, що щвидко розповсюдилась на території США, а також усім іншим країнам світу, кинувши виклик суспільству та традиціям.

Серед найбільш відомих музикантів, які працювали у стилі рок-н-рол, одразу згадується ім’я короля – Елвіса Преслі.

Василь Верховинець (1880-1938)

 

11 квітня 1938 року загинув Василь Верховинець (справжнє прізвище - Костів) - видатний композитор, диригент, актор, співак, педагог, етнограф, хореограф, "батько" українського триколінного гопака і жертва сталінського режиму (1880-1938). 

"Пам’ятайте, що за нашою чудовою піснею перше слово належить нашому народному танцю. Коли ми полюбимо сестру - пісню, то полюбимо і її брата - танець.", - Василь Верховинець.

Він підняв народний танець на рівень професійної хореографії. У 1935 р. на І Міжнародному фестивалі народного танцю в Лондоні "триколінний гопак" В.Верховинця здобув першу премію, завоювавши світове визнання. Лондонська "Таймс" з захватом писала про українських танцюристів, які "виконали "Гопак" з такою професійною майстерністю, що сколихнули публіку, розпалили її ентузіазм.".

Він видав знакові для нашої культури книги і наукові праці "Українське весілля", "Українські народні танці", "Теорія українського народного танцю" й інші. 

Верховинцем Василь Костів став у 1906 р. в трупі М.Садовського, де  псевдоніми мали всі актори. 

Народився Василь Костів у 1880 р. в с.Старий Мізунь (нині - Івано-Франківська область) в родині дяка. В родині панували поетичне слово, народна музика і пісня.  Навчався у  У 12 років успішно закінчив сільську школу і поїхав вчитися у бурсу при Ставропігійському інституті (Львів), де готували слухачів для духовної та учительської семінарій.

У 1899 р. закінчив Самбірську вчительську семінарію, після закінчення якої викладав співи у школах Самбора і навколишніх сіл. Пізніше у Львівському театаральному товаристві "Руська бесіда" був акторм і хореографом.

У 1906 р. Микола Садовський запросив молодого митця до свого театру, у якому Василь був не лише актором і співаком, а й  хормейстером, диригентом і хореографом.

Вищу музичну освіту Василь Верховинець здобув у Київській музично-драматичній школі М.Лисенка в 1907-1910 рр., де навчався на хормейстера-диригента і одержав фундаментальні знання з основ музичної композиції і фольклору. Василь Верховинець вразив киян в 1910 р. постановкою танців в "Енеїді" за І.Котляревським: карфагенянки виконували веснянки, а боги на Олімпі танцювали гопака.

У 1915 році В.Верховинець став диригентом і хореографом у театрі Івана Мар'яненка. 

Гастролюючи Україною, Василь Верховинець здійснювавв величезну етнографічну роботу, фіксуючи й систематизуючи рухи автентичних народних танців, зібравши понад 400 українських народних пісень (не все, на жаль, збереглося до нашого часу). 

Результатом кількарічної роботи митця стала праця "Українське весілля", що була першою, у якій зібрано записи весільних обрядів, танців, ноти, здійснено ґрунтовний аналіз. А книжка В.Верховинця "Теорія українського народного танцю" витримала п'ять перевидань.

Викладав В.Верховинець у Києві на диригентських курсах імені М.Лисенка, у Київському педагогічному інституті, керував хоровою студією імені К.Стеценка при Музичному товаристві імені М.Леонтовича, а також працював у Харкові й Полтаві, очолював у 1922-1932 рр. кафедру мистецтвознавства Полтавського інституту народної освіти, одночасно керуючи музичними колективами. Разом з дружиною Євдокією Долею в 1930 р. Василь Верховинець  створив "Жінхоранс" - Жіночий хоровий театралізований ансамбль. У цей час він також доклався до створення фільму "Коліївщина", де був актором і керівником хору. У Харкові створив капелу "Чумак", яка популяризувала народні пісні і світову класику. А ще В.Верховинець був постановником першого українського балету М.Вериківського "Пан Каньовський", автором багатьох пісень, романсів, хорів ("Заграй, кобзарю", "Більше надії, брати" та інших).  

Як же він все це встигав? 

Крім того, Василь Верховинець розробив власну методику естетичного виховання дітей дошкільного віку, взявши за основу ігрову діяльність. Така методика розвивала у дітей естетичний смак, патріотизм. Тут він мав однодумців: М.Драгоманова, М.Леонтовича, С. Русову. У 1925 р. в Харкові вийшла збірка дитячих пісень "Весняночка", яка стала основою для використання у виховному процесі елементів хореографіїчного, музичного, поетичного мистецтва. Педагогічне і виховне значення цієї збірки величезне. Яке б могло вирости покоління... Хіба могла радянська влада залишити Василя Верховинця в живих.  

Це були часи, коли симпатія до всього українського ставала смертельно небезпечною. 

Василя Верховинця заарештовували тричі. У 1927 і 1932 рр. він проходив у справі СВУ, але обидва рази був звільнений за відсутністю доказів. 23 грудня 1937 р. його заарештували знову – і після катувань Василь Верховинець визнав свою вину: боротьбу проти радянської влади протягом двадцяти років, створення повстанської організації у Полтаві і шпигунство на користь Польщі. Його засудили до розстрілу, дружину - до заслання в Казахстан.

Вирок Василеві Верховинцю було виконано в Києві 11 квітня 1938 року. Реабілітовано за відсутністю складу злочину через 20 років - у 1958 р.

У Києві іменем Василя Верховинця названа вулиця на Борщагівці та чи багато її мешканців знають про нього.  

Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.

MiraStudia Moderna Ukraina

 116 років від дня народження Сержа Лифаря! 

Найвидатніший танцівник XX століття, хореограф і балетмейстер на честь якого названа наша Академія. 

Сержа Лифаря називали "богом танцю", "добрим генієм балету XX століття". Саме він фактично відродив французький балет, його репертуар, трупу, його школу та славу. У Франції, "співбатьківщині" балету, Лифар став основоположником нового напрямку в цьому мистецтві – неокласицизму. 

Однак Лифар залишився українцем у душі: "Навіть прекрасний, блискучий Париж не зміг примусити мене, киянина, забути мій широкий, величавий Дніпро".

«Давайте сядемо поруч з ним, можливо, пил від цієї зірки впаде і на нас» (Жан Кокто про Лифаря).

Джерело:

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1756545707857146&id=563312173847178&sfnsn=mo